Український правопис : ІІ. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ: Дієслово: Дійсний спосіб: Минулий і давноминулий час

Дієслова минулого часу особових закінчень не мають. Історично форми минулого часу утворилися від дієприкметників, і тому в них зберігаються афікси на позначення роду: -в або нульове закінчення в чол. роді, -ла — в жін. роді, -ло — в середн, роді однини, -ли — у множині всіх

брав, ніс, пік; брала, несла, пекла; брало, несло, пекло; брали, несли, пекли

Давноминулий час дієслова складається з форм минулого часу цього дієслова та відповідних форм минулого часу допоміжного дієслова бути

ходив був, ходила була, ходили були

За аналогією до форм віз, ніс, стеріг та ін., у яких о, е чергуються з і, утворилися такі форми, де маємо і замість я

запріг (від запрягти), ліг (від лягти)

У ряді дієслів, що мають у формах теперішнього (майбутнього) часу суфіксальне в з особовими закінченнями, відповідний суфікс -ну- у формах інфінітива й минулого часу може випадати. Це буває переважно тоді, коли суфікс -ну- ненаголошений і дієслово не має значення одноразовості. Проте повної послідовності в уживанні інфінітива й минулого часу з суфіксом -ну- або без нього немає

збліднути — зблід, зблідла; посохнути — посохти — посохнув, посох, посохнула, посохла; слабнути — заслабти — заслаб, заслабла; тягнути — тягти — тягнув, тягнула — потяг, потягла

Постфікс -ся після суфіксів інфінітива й майбутнього часу може змінюватися на -сь. У формі однини чол. роду це буває тільки після приголосного в

узятись, узявсь, узялась, узялось, узялись

стерігся, опікся