§117
1.1 Знак оклику ставиться у кінці окличного речення
Вдар словом так, щоб аж дзвеніло міддю! (Тичина)
1 Знак оклику завжди ставиться в кінці речень, що мають у своєму складі слова як, який, що (то) за, скільки тощо (зі значенням експресії), але не є підрядними
| На небокраї яка краса огнів сія! (Сосюра). |
| Як гарно марилось на шкільній лаві, скільки робилося сміливих, але часом і недосяжних проектів! (Коцюбинський). |
2 Підвищена проти звичайної оклична інтонація передається двома або трьома знаками оклику:
| Гетьман говорить!! |
| Слухайте, доли, слухайте, гори, |
| Слухай, Німеччино, |
| Гетьман говорить!!! (Тельнюк) |
У кінці окличного називного речення
Рідний край! На світі немає нічого дорожчого за нього, за землю, яка породила тебе й виростила (Цюпа).
3 Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються з виразною окличною інтонацією
| Україно! Ти в славній борні не одна (Рильський). |
| Ти прекрасна, вечірняя зоре! (Леся Українка) |
4 Після вигуків, а також після слів так і ні, коли вони стоять на початку речення й вимовляються з виразною окличною інтонацією
| Ай! як тут гарно! (Коцюбинський) |
|
М а в к а (спалахнула). Так! Хто не зріс між нами, не зрозуміє нас (Леся Українка) |
1 Знак оклику вживається в середині речення, щоб підкреслити ефективність певних слів
| І ворогам не розтоптати — ні! — |
| Омитий кров'ю стяг наш трудівничий (Рильський). |
2 Складна інтонація оклику — питання передається на письмі знаками ?! або !?
Се ти, мій чарівниченьку?! (Леся Українка).
3 У дужках у середині цитати або після неї для вияву ставлення (обурення, здивування, іронії тощо) автора до наведеного ним матеріалу
На останньому пленумі ради СПУ були висловлені дві полярні сентенції. Один із промовців закликав колег «вирощувати курей» (!!), другий — «думати про вічність» (!?) (З газети)